Дедал - Ікару
Айоптвою... Не сци в компот, Ікаре,
До сраки цей граніт, до сраки твердь земну,
Лети туди, у небо, понад хмари,
Сказавши щирий Fuck буденному лайну.
Ти ж, сину, тут вже обростаєш салом,
Ти ж тут лише жереш і лапаєш дівок,
(та й хлопців теж). Не був би я Дедалом
Якби таке стерпів. Тож слухай мій урок
Тримай-но... Сам ти "чорт-зна шо"! Це крила!
Оцими ремінцями прив'яжи до рук,
А далі покладись на власні сили
І слухайся мене, а то тобі каюк!
В'яжи міцніше, хлопче, і не нявкай.
Всьо чотко. Тож не ний і носом не крути.
Це гра зі смертю, тут шалені ставки,
Проте я гратиму, тож гратимеш і ти.
Але - без мандражу і без азарту.
Та годі вже триндіти, сину, в добру путь
Якщо ж не повезе, "не ляже карта",
Тоді твоїм ім'ям автобус назовуть!
Гонта - синам
Ці очі вже старі. Я їм не вірю.
Мої сини католики? Ніколи!
Зреклись? Мої сини - Іуди? Звірі?
Пустіть мене. Я сяду. Серце коле...
Так важко дихати, в очах темніє...
Нехай... Не хочу я води. Так краще -
Я так не бачу цих Іуд, цих зміїв
За що ж це, Боже? Бідний я, пропащий...
Та ж за які гріхи, які провини?
Не зрадив ні батьків, ні побратимів,
Ні Бога, ні меча, ні України.
То що ж за гріх такий вже непростимий?
І що тепер, сидіти склавши руки?
Та ж ні, ще не пора в могилу,
Це не за мною ще так крячуть круки,
Я ще живий, я все ще маю сили.
Я випрошу, я вимолю, я змушу!
Сини мої, якщо цього вам мало,
Я все продам - Вітчизну, віру, душу,
Аби лиш ви своїх не продавали.
04.03.08
Зимове
В старенькій неопалюваній хаті
Ми грілись компліментами й вином,
Ми кутались у коцики картаті
І виглядали долю за вікном.
Ми вірші одне одному писали,
І ними ж ми розпалювали піч.
Ми харчувались часником і салом,
В єдиний спальник влазили на ніч.
Вишневим підфарбовували соком
Розтоплений на наших віршах сніг.
Приносили новини нам сороки
І блюзи нам скрипів старий горіх.
Тепер живемо у теплі й достатку...
Тепер вже "я" і "ти", але не "ми",
Та гріє нас не стільки газ, як згадки
З тієї найтеплішої зими.
11.01.08
|
Ностальгія
Віддам півцарства, півжиття і півконя,
За погляд твій, за посмішку, за слово,
Щоб хоч хвилину... ні, годину... ні, пів-дня,
З тобою разом... щоб ще раз... щоб знову...
Щоб як торік... (чи років два тому? чи три?)
У нас... (чи в вас? а де ж це все було-то?)
Весна, ласкаве сонце, лагідні вітри,
Над озером... (чи то було болото?)
Ми стежкою ідем, по кошику грибів
Набравши... Втім, які ж гриби у квітні?...
Ага, згадав: це січень був і сніг рипів
Веселий місяць, зірочки привітні
І більш нікого, і ніколи, і ніде...
Ох, спогади, накинулись юрбою
Це в'їлося, це не мине, це не пройде,
Хоч все було й не так, хоч не з тобою.
~13.06.06
* * *
Ну й знов весна. Нічого ж не змінилось.
Чому за зимами - щоразу весни?
Хоч раз би ти, природо, помилилась,
Ну от візьми коли - та й не воскресни.
Поніжся в замороженій дрімоті,
Проспи ти той будильник березневий,
Із гідністю старої королеви
Дай відпочити своїй древній плоті.
Мені поспати теж таки годиться,
Так років з двадцять, може навіть тридцять.
Десь на горищі дідової хати,
По вуха загорнувшись в одіяло.
Ви б, миші, там не надто тупцювали?
...ой ле-ле! Вже світає. Йду я спати.
27-28.03.03
Перед Миколаєм
У переддень зимового Миколи
Страшенно тягне залягти у сплячку,
Чи підхопити б хоч яку болячку,
Розгрипитись і "не піти до школи".
Просачкувати всі свої "уроки",
По барах лікуватись від застуди,
І вийти знов у білий світ, на люди
Ну от хоча б десь так з нового року.
А краще навіть вже під самий лютий,
Коли вже відшумить останнє свято,
Коли вже можна весну виглядати,
І дні вже довші, вище сонце... Тьху ти!
Розмріявся, тролейбуса прогавив.
Не спати, блін! Приїду - вип'ю кави.
17.12.03
|