| ̳ 06-08-11 . |
: Today_and_all_counter |
Пошуковці військово-історичної групи «Азимут» знайшли поблизу с. Дачне захоронення ІІ світової війни
ПАМ’ЯТЬЯк було уже зазначено, 21 липня на Меморіалі Слави у Ківерцях було урочисто перепоховано останки чотирьох бійців Червоної Армії, котрих виявили в лісі поблизу Дачного члени військово-історичної групи «Азимут», очолюваної Володимиром Патраєм.
Місце загибелі воїнів було знайдено випадково, під час прогулянки в лісі. Увагу відпочиваючих привернув невеличкий горбик, де із землі виднілося щось металеве. Допитливість взяла гору над здоровим глуздом, адже горбик міг приховувати й небезпеку у вигляді непідірваних снарядів чи бомб періоду Другої світової війни, на котрі час од часу натрапляють люди в українській землі у всіх куточках країни.
Пошуковці з «Азимуту» розпочали роботи по розчищенню шару ґрунту, що приховув таємницю. Зусилля молодих людей виявилися немарними, бо «відповідь» лежала майже на поверхні – лише шістдесятисантиментровим шаром грунту було присипано залишки чотирьох людських тіл. Супутні військові атрибути, серед яких солдатський казанок, єдина (!) капсула з інформацією про одного із загиблих, були знайдені поруч з людськими тілами. І саме це дозволило зробити припущення, що це бійці-червоноармійці. Про це свідчив також і запис у капсулі, який, на щастя, зберігся у хорошому стані, незважаючи на часовий відрізок довжиною у сім десятиліть.
Отож, впродовж сімдесяти років у ківерцівській землі зберігалася інформація про єфрейтора Хріткіна Михайла Федоровича, 1916 р.н., родина котрого, очевидно, отримала повідомлення як про зниклого безвісти. Тіла трьох інших загиблих поки що не встановлені, як, зрештою, і не підтверджено інформацію про відповідність капсули особі четвертого бійця, хоча запит до Центрального військового архіву у місті Подольськ, що в Російській Федерації, зроблено.
По сплину сімдесяти літ від моменту загибелі червоноармійців встановити правду про ті події дуже важко. Проте, як зауважив Володимир Патрай, з огляду на знайдену бійцівську амуніцію, немає жодних сумнівів, що тут загинули військовослужбовці саме на початку війни, тобто в 1941 році, оскільки, згідно армійської реформи 1943 року, було внесено зміни в обмундирування солдат. А Геннадій Якович Гулько, учасник громадської організації «Сумління», котра займається пошуком і перепохованням воїнів Другої світової війни, припускає, що тут могли загинути бійці 5-ої Армії вцілілих підрозділів, які в червні 1941 року заступили ворогові дорогу до залізничної станції Ківерці. Бої тут тривали майже тиждень – з 25 червня по 2 липня, тоді як у Луцьк увійшли фашисти у другій половині 25 червня, тобто на третій день від початку війни.
- По характеру поховання, - зауважує дослідник, - видно, що ці бійці або поховані похапцем, або їх присипало в окопі землею від взриву авіабомби чи мінометного снаряду. І ще така важлива деталь - оскільки після 1944-го року тіла бійців не були перепоховані в братській могилі, як це відбувалося на визволених територіях, то очевидно про місце їх загибелі нікому не відомо, тобто живих очевидців того бою та моменту їх смерті просто не залишилося. Отож, нині вже не можливо достеменно встановити, за яких умов загинули ці бійці, хто вони і звідкіля, і чи, бодай, в когось з покійних, живі ще нині родичі, однак відомо, що загинули вони, захищаючи наше містечко, нашу землю, боронячи Україну. Вічна шана і пам’ять їм!
На Ківерцівщині, як зауважив голова райдержадміністрації Леонтій Кричкевич, лише нещодавно уже тричі було зорганізовано урочисте перепоховання бійців Червоної Армії, загиблих у роки Другої світової війни, місце загибелі котрих залишалося досі невідомим. Отож, вторік, напередодні Дня Незалежності, у Цумані було поховано дев’ятьох червоноармійців; 22 червня нинішнього року, у День скорботи, – в Башликах і 21 липня – у Ківерцях, на Меморіалі Слави, відправлено заупокійну службу Божу за загиблими у роки війни, поки що невідомими солдатами, котрі знайшли свій Вічний Спочинок на ківерцівській землі, та поховано їх, як і належить для героїв-захисників - зі всіма почестями!
На завершення можна лише додати – а скільки ще таких безіменних могил розкидано по Україні, скільки ще чиїхось синів, чоловіків, батьків не поховано по-людськи? Точно відповісти на це запитання, мабуть, вже не зможе ніхто, бо щоднини все менше і менше залишається живих очевидців тих подій. Тому та війна триває й досі, і безневинні душі загиблих десь блукають у Засвітах, ніяк не знаходячи Вічного спочинку. В цьому, мабуть, і наш, нині сущих, гріх, бо чи достатньо доклали зусиль аби ж, нарешті, ту війну припинити?!
Марія ХІТЬКО.
Фото автора.
Джерело: "Вільним шляхом" від 6.08.11 р.
- 2016 : , , , , , , , , , , ,
- 2015 : , , , , , , , , , , ,
- 2014 : , , , , , , , , , , ,
- 2013 : , , , , , , , , , , ,
- 2012 : , , , , , , , , , , ,
- 2011 : , , , , , , , , , , ,
! , . .