| ̳ 20-02-11 . |
: Today_and_all_counter |
... на столі серветки і виделки (а не «салфєткі» і «вілкі»), поставити тарілки, чарки, келихи, склянки (а не «тарєлкі», «рюмкі», «стопкі», «стакани»)
21 лютого – Міжнародний день рідної мовиРІДНА МОВО, БУДЬ!
Одна з окрас і Божих таємниць земного буття – різноманітність мовної карти світу, самобутність тисяч і тисяч мов. Однак, як це не прикро, процеси глобалізації сприяють витісненню малопоширених мов із активних сфер, а відтак – їх маргіналізації і відмиранню.
Аби гостро нагадати кожному землянину про потребу дорожити рідною мовою, і утверджено знаковий день – 21 лютого.
Ініціатором у цій благородній справі виступила прогресивна світова громадськість зацікавлених у збереженні мовної палітри на всіх континентах. Адже зникнення певної мови – це не тільки втрата одного народу, це спільна втрата для всього людства, бо за такими згубними процесами – збідніння спільного духовного простору, його знебарвлення, зодноманітнення. Це так – як у квітнику після приморозку, коли замість веселкового розмаїття постає перед очима збляклий сіруватий простір із кількома морозостійкими одинаками, які лише відтінюють сумний контекст. Та якщо кожна із квіток по весні зможе знову прорости із насінини, то втрачену мову повернути годі.
На нинішньому етапі цивілізації доля мови залежить від її задіяності у престижних сферах людської діяльності – освіті, науці, культурі, бізнесі, спорті тощо. Але починається це все із повносилого користування нею в побуті, у повсякденному спілкуванні, із постійного утримування на вустах. Відомий вчений-мовознавець О. Потебня застерігав: «Умре мова в устах народу – і вже не відродиться більше». На цих мудрих словах і хочеться затримати увагу читача далі. У трагічних роздоріжжях історії загинули тисячі мов, а наша, українська, у вкрай важких випробуваннях таки вистояла. І зберегло її оте перебування на вустах живих – зокрема у формі пісенних текстів. Пісня жила у вустах наших співвітчизників постійно, плекала душу від колиски до повноліття, а потім супроводжувала у звичній праці хліборобів, ремісників, чумаків, у військових походах, у всіх земних клопотах аж до могили. І коли нині українська народна пісня все рідше і рідше лунає у молодіжних (і не тільки) гуртах навіть за весільним столом, то в контексті нашої розмови це дуже тривожний сигнал.
Пора спинитися і у активнішій підміні українських слів покручами нашим умілим і невтомним господиням. Під рукою у них завжди є зацікавлена чаклуванням на кухні малеча, і хай вона чує, що тут готується всяка смакота і улюблені нею смаколики, а не «вкуснятина» і «любіме блюдо».
Просімо помічницю-доньку чи внучку розкласти на столі серветки і виделки (а не «салфєткі» і «вілкі»), поставити тарілки, чарки, келихи, склянки (а не «тарєлкі», «рюмкі», «стопкі», «стакани»). Привертаймо увагу присутніх на гостині до картоплі, оселедців, смаженого коропа, печива (а не до «картошкі», «сільоткі», «жарєного карпа», «пічєнья»). Між іншим дотримання мовної культури забезпечує культурну атмосферу і домашнього, і святкового застілля.
Не забуваймо також, що українські жінки одвіку народжували як не дівчинку, то хлопчика, а не «дєвочку» чи «пацана», згодом тішилися, що вони ставали школяриками (а не «школьнікамі»), мріяли про їхні весілля (а не «свадьби») і справді вітали їх як наречених і молодят відповідно до і після шлюбу (а не як «новобрачних із законним браком»).
Цінуймо нашу мову також за багатий вибір слів на означення певних побутових понять чи ситуацій. Буває, чуєш закиди, що не можна знайти буквального відповідника окремим російським словам. Це йде від того, що немало з нас уже мимоволі думають по-російськи, надто коли кохаються у чужомовних серіалах і пісенній попсі (правду кажучи, тепер на щось своє в телескриньці натрапити важко). А правда в тому, що кожній мові властивий свій благодатний словниковий ресурс, і міряти її потужність за наявністю абсолютних відповідників у російській – нонсенс. До речі, так само не завжди можливий прямий переклад з української російською (серед інших багатьох таких слів поширені в нас «єднаймося», «шануймося», «горенько», «щастячко», «вишиванка», «писанка» тощо). Втім за браком місця, зловживати прикладами не випадає.
Та оскільки вже зайшло про побутові ситуації, то хочеться звернути увагу на українські відповідники до російського слова «ухаживать» (між іншим воно – спільнослов’янського походження і пов’язане з мисливським промислом, з «уходами»). Так от: якщо йдеться про послугу за столом, то кажемо: «Дозвольте про Вас подбати»; «Я повинна за своїми гістьми приглянути»; коли ж господар хоче гречно обійтися з особами жіночої статі при зустрічі і проводжанні, то забираючи чи подаючи верхній одяг, промовляє: «Дозвольте Вам прислужитися», «Радий буду Вам допомогти (... про Вас потурбуватися)». Ну, а закоханий, звісно, ходить до своєї дівчини, упадає за нею, залицяється, заглядається на неї (отут вибираємо залежно від ситуації).
До слова, саме через багаті синонімічні ряди, словотворчі можливості з української досить не просто перекладати мовами романо-германськими. Наприклад, німецькою наші хлопці, хлопчаки, хлопчики, хлоп’ята, хлопчиська значитимуться як die Knaben – і тільки, так само, як гарний, гарненький, гарнесенький, гарнюсінький – як schone і тільки. Аналогічно - в англійській, французькій, іспанській. Збіднення – очевидне.
Врешті, у кожної мови – свої пріоритети, і вивищувати власну над іншими не зовсім етично. Але знати ціну рідній мові і докладати якнайбільше сил для її збереження і повносилого побутування в світі зобов’язаний кожен і перед своїми нащадками, і перед Богом.
Отож кажімо собі услід за подвижниками національного духу: «Будь, мово наша, завжди символом і синонімом українства!».
І ми – українці – будьмо!
Олеся КОВАЛЬЧУК,
Заслужений учитель України,
с. Жидичин.
Джерело: "Вільним шляхом" від 19.02.11 р.
- 2016 : , , , , , , , , , , ,
- 2015 : , , , , , , , , , , ,
- 2014 : , , , , , , , , , , ,
- 2013 : , , , , , , , , , , ,
- 2012 : , , , , , , , , , , ,
- 2011 : , , , , , , , , , , ,
! , . .