У храмі...
Цікавий нині час, ми намагаємося вивчити якомога більше чужих мов, пізнаємо нові культури, чи варто й говорити про нові технології і безліч модернових штучок. Все це не просто. Але ми намагаємося йти в ногу з часом і нам це вдається. А хто зараз може назвати ім’я свого прадідуся чи прабабусі? Ми втрачаємо своє коріння, свою культуру, себе. Те ж стосується християнських традицій. В нашому ХХІ ст. молодь вважає, що до церкви достатньо один раз в рік зайти перед Пасхальними святами і цього достатньо. Нехай. Але навіть в цей момент молоді люди абсолютно не знають, як поводитися. Вони ніби потрапляють у паралельний світ, зовсім чужий, далекий і невідомий.
Перед людьми, які рідко бувають у храмі, часто постає великий знак питання „?”. Звідки мені знати, коли треба хреститися в церкві? Відповідь проста – 1 коли входимо в храм і виходимо з храму, 2 коли переходимо з лівої половини храму в праву і навпаки, 3 коли цілуємо ікону чи хрест, 4 перед молитвою і після молитви. 5 коли називається ім’я Господа.
На подібні актуальні запитання свої відповіді дав настоятель Свято-Покровського собору Олег Ткачусь.
Як людина повинна поводитись у храмі? Які є основні правила?
Храм для людей
Православна віра завжди асоціювалася з храмом. Коли був старозаповітний, перший храм, який називався скінья. Так як люди були грішні, тобто до Ісуса Христа, людям не дозволялося заходити до храму, вони повинні були стояти на вулиці, а священик раз в рік мав право заходити у вівтар, а службу він служив посеред церкви. Після воскресіння Ісуса Христа людям дозволили заходити в храм, так як гріх став прощений. Люди не те щоб прийняли правила, а стали душею своєю відчувати, як людина повинна відчувати себе до храму і в самому храмі. Коли ми йдемо до церкви, ми повинні себе готувати духовно: я йду до церкви. Що це означає?
Кожному своє місце
Саме входження в храм. Людина повинна знати, якщо не всі правила, то хоча б основні ази поводження в храмі. Зайшовши до храму, перехреститися. Чоловіки стають справа у храмі (повинні по закону стояти). Жінки, дівчата – зліва, це їхня половина.
Завжди з молитвою
Зайшли, перехрестились, помолились „Отче наш” (хоча б, якщо більше молитов ми не знаємо).
Віддати шану
Відтак ми підходимо до центрального центраподу, на якому є ікона. Перед центраподом повинні перехреститися два рази. Якщо маємо можливість, тобто нічого в нас не болить, коліна чи ноги, тоді покласти земний поклін, встати, поцілувати ікону, яка на центраподі, і знов перехреститись.
Хресна дорога храму
Тоді ми йдемо виконувати хресну дорогу храму, ми йдемо і прикладаємось до ікон, які є в храмі. Починаємо з правої сторони. Підходимо до всіх ікон, які є, до мощей, якщо вони є в храмі. Приклались по праву сторону – переходимо на ліву сторону. Стаємо перед центральним центраподом, знов перехрестилися переходимо на ліву сторону. І знов підходимо до ікон, які знаходяться по ліву сторону, до цих ікон прикладаємось. Звертаємось до цих божих угодників, святих чи мучеників. Коли підходимо до них, перехрещуємось, прикладаємось і знов перехрещуємось – ми їх ублажаємо, щоб вони перед Господом, перед його престолом за нас приносили молитви, щоб ми були здорові.
Участь кожного
Відтак, коли ми приклались до ікон, приймаємо участь в богослужінні. Як ми приймаємо участь? Ми вислуховуємо всі ці молитви, які говорить священик, в думках за ним повторюємо, тільки не вголос, а в душі. Тоді ми справді приймаємо участь в цьому богослужінні. Коли ми співаємо „Вірую”, „Отче наш”, „Херувимську пісню”, якщо на храм весь виконується цей піснеспів. Тоді ми справді відчуваємо, що ми знаходимося в своєму домі.
Молитва не лише у храмі
І відтак, коли вже відслужилося богослужіння, ми підходимо, прикладаємося до хреста, який дає священик з своїх рук цілувати. Приклались до хреста – відходимо на храм, молимось (хто яку молитву знає), перехрестились три рази, відходимо до дверей, в дверях знову хрестимось один раз, робимо поясний поклін, перехрестились ще раз. Відтак, відходимо з молитвою до себе додому. Оце найпростіше правило.
Тільки я і Бог
Для людей, які починають ходити до храму або перший раз заходять до храму - як їм простіше себе відчувати, як зайти до храму, щоб не відчувати того, ніби на них всі дивляться? Людина повинна закласти в душу свою, в розум свій: Я ПРИЙШЛА ДО БОГА, ДИВЛЯТЬСЯ НА МЕНЕ ЧИ НЕ ДИВЛЯТЬСЯ – МЕНІ БАЙДУЖЕ. Коли людина собі це заклала, не знаючи всіх цих правил, вона стала у храмі з будь-якої сторони і молиться. І гріха не буде. Чому? Бо ми повинні зрозуміти, що в храм ми приходимо брати участь в служінні до Бога і ми йдемо в той же час до прямого спілкування з Богом. Ми можемо не знати молитов, але ми можемо спілкуватися з Богом, розмовляти з ним, як зі своїм батьком, просити його, дякувати йому. Це і є пряма молитва, яку Господь також чує від нас. І це пряме спілкування також дає нам духовну насолоду.
Як варто одягатися, коли йдемо до храму?
Щоб нам було добре
Завжди одягаємо найкращий одяг. Чоловіки одягають костюм, сорочку, штани. Жінки йдуть в спідницях, сорочках... Ми повинні мати на собі той одяг, який нам приємний, в якому нам добре. В жінки завжди покрита голова, повинна бути.
Дівчатам хустка не потрібна
Колись таке правило використовувалось, що дівчина ще до заміжжя голову покриває косою, якщо в дівчини коса – вона могла йти з непокритою головою. Але це правило не завжди всі сприймали.
Кожному свій час
Як я дивлюсь на те, що дівчата приходять до храму в штанах, накрашені, вдягають на себе прикраси? Я на це не дивлюсь! Треба, в першу чергу, дивитись, що людина прийшла до храму, молода людина. Не дивитися на її одяг, а дивитись на її душу. Як вдягнутися до храму? Прийде час, і людина сама зрозуміє, як їй треба приходити до храму.
Як часто варто ходити до сповіді?
Щоб легше було жити
До сповіді в теперішнім часі щонеділі варто ходити. Бо за тиждень так нагрішимо... кожен! Я розумію, що людина не має можливості сповідатися щонеділі. Бо, щоб посповідатися, треба себе підготовити духовно. Але хоча б під час постів, коли є чотири великі пости, то хоча б чотири рази на рік посповідатися. Від того ж людині стає легше жити. Вона скидає з себе той тягар, негатив і їй стає легше жити.
Чи можна жінкам іти до храму в "критичні" дні?
Немає поганого дня
Жінкам в критичні дні до храму можна йти. Їм не можна підходити до ікон, до хреста. Тобто просто зайти до храму і помолитися можна.
Коли людина була в сповіді, до причастя, чи можна їй підходити до хреста, ікони...?
Причастя не обмежує
В момент від причастя і поки не прийняли запивки, ми не можемо підходити ні до ікон, ні до хреста. Бо в нас ще на устах кров Ісуса. Але, коли ми вже прийняли запивку - воду, яку в храмі дають, тобто ми умили свої губи, ми можемо підходити і до ікон, і до хреста. Але людина повинна зрозуміти головне правило, що ПРОТИ БОГА ЗГРІШИТИ НЕ МОЖЛИВО. Якщо ми деколи щось і зробили неправильно в храмі, але Господь бачить, що ми зробили це не від того, що ми хтіли це зробити, а від того, що ми забули або не знали, то ми й не можемо чекати, що будемо покарані за цей гріх.
Коли людині під час служби стає погано, чи варто їй виходити з храму?
Як почуваєш – так робиш
Здорових людей зараз немає і це зрозуміло, якщо подивитися, чим ми дихаємо, що ми їмо... Нема чого соромитися, коли молода людина хоче в храмі присісти. Ми зараз запроваджуємо і крісла, і лавки, щоб людина, коли немає сили стояти, сіла і вислухала службу Божу. Чому? Коли людина стоїть і їй болить спина, ноги і вона не може дочекатися кінця служби – це буде гірше, бо вона не приймає участі в богослужінні. Краще, коли вона присіла на хвилинку, відпочила, і в той же час не втратила спілкування і участі в службі Божій.
Для чого людині щонеділі чи протягом тижня ходити до храму?
Один день для душі
В нинішній час модернізацій ми не маємо часу жити. Але, коли ми шість днів працювали, сьомий Богові треба віддати, щоб потім знов могли добре працювати. Якби хоч раз в тиждень на дві години покинути увесь той земний світ, всю ту інформацію, ті негаразди, проблеми, які нас щодня мучать, і піти в храм, тобто духовно розслабитись, відпочити... Тоді ми стаємо духовно і тілесно сильнішими. Тоді світ цей не поїдає нас далі, ми з цим світом можемо боротися.
При здоровому дусі і тіло здорове
Пора задуматись, що так швидко розвиваються зараз події, що люди не встигають жити... Може, ми неправильно стали жити? Ми вже не йдемо, не живемо, а летимо в якусь прірву! Може, треба вже зупинитися? Переглянути все. Може, удосконалити себе з іншої сторони? Так, це все прекрасно, що ми понавидумували стільки того заліза, техніки... Але насправді ми то не розумніші стали, ми ж тупіти почали. Ми придумали комп’ютер, щоб не думати самим, придумали собі машину, щоб не розвивати себе тілесно і фізично, ми придумали телефон, щоб не розвивати телепатію... Нам Господь дав все, стільки тих задатків, ми могли б бути настільки розвинутими!!! Але ми по своїй ліності почали видумувати все, що хочеш, але тільки щоб не думати і не працювати головою.
А наслідки які? Життя краще не стало. Ми не стали більше часу приділяти не те щоб храмові, а навіть знайомий знайомому, не стали більше часу приділяти родині, друзям, відпочинку. Ніхто ж часу не має! Всі після восьми годин роботи настільки замучені... Чому? Бо ми почали себе виснажувати не тілесно, а духовно і розумово. А якщо розум і душа наші виснажуються, то тіло дряхле робиться. Але коли ми можемо розуму і душі своїй дати силу? Піти до храму, до Бога! Помолитися, духовно відпочити, духовно себе підкріпити! Хоча би раз в тиждень відвідати храм і віддати себе для себе, для Бога і для душі! Тоді легше стане жити! Тоді на світ і на життя ми станемо трохи інакше дивитися, його по-іншому розуміти!
З Благочинним району, Митрофорним протоієреєм Олегом Ткачусем
розмовляла Ірина Солтисюк.
Серпень 2008 року.
Коментарі
09/06/10
Стаття мені сподобалася. Гарно, а головне доступно написана. Прочитавши останній абзац, я дійсно згоден, що пора нам вже задуматися...
Роман
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.