| Громада • Інше | 12.02.10 р. |
З Днем народження!
Ківерцівському району - 70!
Утворений район 27 січня 1940 року в сучасних межах згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 року. Населених пунктів - 75, сільських рад - 24, селищних - 2, міська - 1, районна - 1.
НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ
Велика історична подія - 70-річчя Ківерцівського району знакова віха в його розвитку. Район утворений 27 січня 1940 року, в сучасних межах – 8 грудня 1966 року. Територія нашого району складає 1,4 тисячі квадратних кілометрів, що становить 7 відсотків всієї території Волині, населення – 64 тис., - 6, 3 відсотка населення області.
Для кожної людини те місце,, де вона народилася, виросла - найкраще, найгарніше на землі. Наш мальовничий район є один із самих красивих і затишних не тільки в Україні, а й у Європі. Наш край всіяний рясно археологічними пам’ятками і це не дивно, бо ж відомо, що у древності люди обирали місця поселень поблизу річок, озер, що мали запаси питної води. Матінка-природа, як бачимо, посприяла цьому, адже у нас є 13 великих і малих річок та 9 озер, 43 відсотки території вкрито лісами. Родючі землі південної зони дають можливість ефективно вести сільськогосподарське виробництво.
Природні запаси сприяли тому, що ми маємо чудові економічні традиції. На нашій землі розгорталося давнє підприємництво. Жителі сіл займалися бортництвом, виробництвом залізної руди, ґуральництвом, перегонкою смоли та вугілля, іншими видами промислів.
ДРЕВНЯ ІСТОРІЯ КРАЮ
Які тільки завойовники не зазіхали протягом всієї історії на нашу прекрасну землю: королі, князі та інші вельможі, а страждав від цього простий український народ. Район до XII століття перебував в складі Київської Русі, після її роздроблення - в складі Володимир-Волинського, потім - Галицько-Волинського князівства. Майже 100 років наша територія була завойована монголо-татарами, які руйнували села, місцевих жителів забирали в неволю. Панували тут і литовські феодали, а кінець XIV століття поклав початок панування польської держави. На наші землі накинулись крупні магнати, велика і дрібна шляхта. Вони почали споруджувати укріплення, замки, костели, захоплювати великі площі родючих українських земель.
На початку XVI століття Олика стає власністю великих князів Радзивіллів, одних з найбагатших вельмож Речі Посполитої. Тільки в нашому районі їм належали понад 20 населених пунктів. Цей князівський рід не лише управляв великими маєтками, а й вписав свої вагомі сторінки в українську культуру. Ми пишаємося тим, що унікальна пам’ятка - замок князів Радзивіллів- збереглася до нашого часу, хоч, звичайно, потребує негайної реконструкції.
Великим землевласником і шанованим духовним осередком Волині був Жидичинський Свято-Миколаївський чоловічий монастир.
Важким був гніт польських панів. Та ще страшнішою бідою ставали набіги кримських татар, які майже щорічно, починаючи із середини XV ст., грабували, вбивали і забирали в полон тисячі наших краян. У кінці XV ст. ці людолови спалили і пограбували всі села і міста нашого краю, в тому числі і Жидичинський монастир.
ЗАЛІЗНИЦЯ - ПОШТОВХ ДО РОЗВИТКУ
З 1795р. землі району відійшли до Росії в складі Волинської губернії з центром у м. Житомир. З метою захисту рідних земель від чужинських поневолювачів, нестримним прагненням до волі і виникло козацтво. Наша рідна земля чула стукіт копит козацьких загонів під проводом ватажків: Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, ватажків Федора Липки, Михайла Тиші, Колодки, Ждановича, Гуляницького, селянство підтримало повстання фастівського полковника Семена Палія, витримала незгоди, викликані подіями російсько-шведської війни 1778-1790рр. та російсько-французької війни 1812 – 1814рр.
Незважаючи на усі негаразди, Ківерцівщина розвивалася економічно. Реформа щодо скасування кріпосного права 1861р. стала переломним рубежем у розвитку промисловості. Посприяло цьому будівництво залізниці в 1870р., у 1890р. військове відомство проклало залізницю Ківерці-Луцьк.
ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОБУДЖЕННЯ
Вистражданою вступала Ківерцівщина у вік ХХ-й, де її чекали нові важкі випробування.
Війна негативно вплинула як на економіку, так і на повсякденне життя ківерчан і стала поштовхом до пробудження національних почуттів українства. Такими провісниками національного відродження і будителями громадянської активності населення стали філії Луцької повітової «Просвіти», які були майже у кожному Ківерцівському селі.
Багато горя і страждань принесла ківерцівській землі Перша Світова війна. Для потреб фронту було мобілізовано більше половини працездатного чоловічого населення, забрано значну частину коней, великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці, збіжжя.
Ківерцівщина стала однією із заручниць то німецької, то австро-угорської, то Червоної, то Польської Армій.
Згідно з Ризьким договором від 18 березня 1921р., територія теперішнього району відійшла до Польщі. Ківерцівщина залишилася у складі Луцького повіту. Настали тяжкі часи окупаційного гніту нових експлуататорів.
НОВА ВЛАДА - НОВІ ПОРЯДКИ
17 вересня 1939р. згідно з рішенням Уряду Радянського Союзу Червона Армія вступила на наші землі, Ківерцівщина з радістю зустріла червоноармійців, сподіваючись на те, що вони принесуть сюди справжнє визволення і свободу.
У селах, колишніх ґмінах формувалися тимчасові сількоми. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 грудня 1939р. було утворено Волинську область з центром у місті Луцьк.
Наприкінці січня 1940р. на території Волинської області створили 30 районів, у т.ч. Олицький, Ківерцівський та Цуманські райони. В межах теперішнього Ківерцівського району розміщувались тодішні Олицький, Піддубцівський та Цуманський райони. Нові органи влади почали встановлювати й нові порядки. Вводилися в дію об’єкти господарського і соціально-культурного призначення, модернізовувалось і розвивалось промислове виробництво. Розгорнулась активна боротьба із неписемністю. Швидко була сформована мережа загальноосвітніх шкіл, зокрема - початкових і семирічних. У перший же рік радянської влади виросли нові початкові школи в багатьох селах. Запрацювали середні школи в Ківерцях, Олиці, Цумані. Поступово відкривалися клуби, хати-читальні, примітивні кінотеатри. На території нинішньої Ківерцівщини було розгорнуто 3 лікарні на 65 ліжок, 3 амбулаторії і 8 ФАПів.
Але швидко ілюзії, якими жили західні українці після возз’єднання, почали розвіюватися, оскільки все більше стали проявлятися непривабливі сторони радянських реформ. Зруйнувавши, скажімо, традиційну інфраструктуру, яку багато літ створювали незалежні кооперативи, нова влада розбалансувала споживчий ринок, що вело до зниження життєвого рівня людей. Як завжди, і цього разу страждало село, адже принципи колективізації не входили в сферу інтересів, у спектр надій бідного селянства.
НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ
Велика Вітчизняна війна стрімко увірвалась на нашу землю. В перші дні липня фашистські окупанти захопили Ківерці. Німці в Ківерцях, Олиці та Цумані відкрили районні управи. Гітлерівці влаштували безустанне полювання на молодь, яку вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти палили села, хутори, колонії. Німці вдались до масового знищення сіл. 4 листопада 1942р., щоб покарати 137 жителів Клубочина, загнали їх у стодолу, звідки групами виводили до заздалегідь виконаних ям і тут же вбивали.
А в липні-вересні 1942р. німці влаштували криваву бійню над єврейським населенням району. Так, було розстріляно майже 12 тис. євреїв - жителів нашого району.
Не обминула нашого району і трагедія українсько-польського конфлікту. Визвольно-бойові дії проводили члени ОУН-УПА району.
Досить значне антифашистське протистояння створили партизанські загони на території району. З наступом Червоної Армії вони влилися в регулярні війська.
5 лютого 1944р. Ківерцівщина була визволена від німецько-фашистських загарбників, але ще 20 днів район залишався прифронтовою зоною. Окупація району тривала майже 32 місяці. За цей час було знищено 2/3 економічного потенціалу району, 2660 чоловік полягли чи пропали безвісти на фронтах Великої Вітчизняної війни, 14 тисяч населення загинуло на території району.
ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА
Відразу після визволення району на Волині відновлюється довоєнний адміністративно-територіальний поділ. В Ківерцях були організовані райком партії, райвиконком, провідні господарські органи, їх функціональні підрозділи, силові структури. В райцентрі відновила роботу селищна рада. Були утворені 27 сільрад та згідно постанови райвиконкому призначено їх голів.
Система добре розуміла, що без налагодження функціонування місцевих керівних органів, без зміцнення їх кадрами, без їх рішучих, часто вольових дій їй не вижити. А завдання стояли масштабні. Треба було піднімати з руїн села й селища, налагоджувати від початку роботу народного господарства.
Незважаючи на труднощі воєнного періоду, холод і голод, трудящі швидко відбудували колії, залізничні станції. Ставали до ладу і давали продукцію для фронту промислові підприємства. Ожили Ківерцівський і Цуманський лісопильні заводи, ліспромгоспи, різні майстерні, переробні пункти.
Якщо промисловість та деякі інші галузі народного господарства в повоєнні роки розвивалися більш-менш високими темпами, то аграрний сектор економіки все ще залишався вкрай в занедбаному стані. За часи війни втрачено поголів’я худоби, свиней, коней та іншої живності.
Після війни в межах теперішнього Ківерцівського району залишилося лише 16 тисяч індивідуальних селянських господарств, та й ті були розореними, поруйнованими, майже «безгоспними», оскільки чоловіки пішли на фронт, молодь відправляли на будови Донбасу, Уралу, інших промислових центрів. Віддача землі була вкрай низькою.
КОЛЕКТИВНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ
Та як би там не було, любов до землі, мудрість, розсудливість, порядність ніколи не зраджували істинному хліборобу. Він жив надією на краще майбутнє, що піднімала його на ноги, зцілювала й окриляла душу, кликала на зранене війною поле.
У зв’язку із колективізацією на селі, на фоні протиріч і суперечностей, розгорнулася боротьба за хліб. Влада намагалася робити вигляд, що все йде тихо-мирно, на добровільних засадах. «Колгоспи – міцна опора радянської влади», - саме такий лозунг нав’язували селянам трубадури більшовицької пропагандистської машини. Так, на території нашого району до 1950р, коли в основному була завершена колективізація, загалом утворили 66 колгоспів. Колективізаційні процеси здійснювалися болісно, зі скрипом, з мінорними настроями селян. Більшість з них затягували в колгоспи силою, забираючи при цьому до гурту останню конячину, воза чи борону.
Хвиля геноциду, беззаконня і свавілля поглинула сотні селян, яких, заганяючи в холодні товарняки, вивозили в табори, на спецпоселення в малозаселені райони СРСР.
Відірвавши від землі заможних селян, зруйнувавши одноосібництво, влада, наче в білій гарячці, вдавалася до різних експериментів. Колгоспи то укрупнювали, то знову роз’єднували. Вкрай погано розвивалось сільське господарство, тут до причин «застійних явищ» треба віднести й елементарні безгосподарність, марнотратство та безвідповідальність, які породжувала колективна форма господарювання. Колгоспи не мали примітивних споруд для збереження техніки, село вкрай погано забезпечувалося міндобривами, засобами боротьби із хворобами і шкідниками сільгоспкультур. Основним джерелом доходів селян залишалося підсобне господарство. Однак й це джерело було обкладене високими податками. Село волало про допомогу.
ЖИТТЯ ПРОДОВЖУВАЛОСЯ
Таким-от було тодішнє життя, але люди є люди. Вони народжувались і вмирали, захоплювались і розчаровувались, зустрічалися й розлучалися, любили й ненавиділи, тяжко працювали та інколи прикрашали своє сіре буденне життя зворушливою піснею.
Долаючи руйнівні наслідки війни і страх од жорстоких непередбачуваних дій тоталітарної системи, вони не тільки сумлінно працювали і щось заробляли собі на сяке-таке прожиття, а й створювали соціально-культурну сферу, відтворювали духовні цінності.
Усім було надзвичайно важко. Всюди давав про себе знати прикрий відгомін війни. Особливо значної шкоди вона завдала народній освіті. Багато вчителів загинуло, було зруйновано чимало шкіл.
30 травня райвиконком затвердив план створення мережі шкіл на 1944-1945 навчальний рік.
У повоєнні літа контингент учнів був різноманітним. Класи «заполонили переростки», які нерідко були старшими від учителів. Не вистачало обладнання, підручників, зошитів. Діти носили благенький, латаний-перелатаний одяг, влітку ходили до школи босими, взимку – в постолах, калошах; писали на полях газет, букварики носили в полотняних торбинках, чорнило виготовляли з бузини.
На вчителів покладалася основна відповідальність за ліквідацію неписемності і малограмотності. Вони очолювали різні курси лікбезу, хати-читальні, на громадських засадах працювали лекторами, агітаторами, політінформаторами, пропагандистами.
Школи району, як і вся система освіти, пройшли не один етап реорганізацій і реформування.
Якщо учительські колективи розвивали, збагачували знання, духовно-пізнавальний світ людини, то зовсім інша місія покладалася на працівників охорони здоров’я. Для них, по суті, війна ще довго не припинялася. Перебуваючи на надзвичайно чутливій межі між життям і смертю, вони завше сміливо вступали в двобій з підступними недугами.
Нині навіть важко уявити, який великий тягар їм доводилося нести на собі. Проживали вони у вкрай незадовільних умовах. В лікарні ж – теж прикрі незручності, тіснота.
Катастрофічно не вистачало хліба, білизни, медикаментів, шприців. Воду помпували вручну і носили відрами на обидва поверхи. Водостоку ніякого. Світили гасовими лампами. Опалення – пічне, з транспорту – пара коней.
2 вересня 1944р. першого хворого прийняла Цуманська райлікарня, яка розміщувалася в будинку священика. Ще на початку 1939р. за вказівкою князя Радзивілла побудували Олицьку міську лікарню на 15 ліжок.
1947р. в хаті Марка Павлюка відкрили Холоневичівську дільничну лікарню на 10 ліжок. Поступово відкривалися поліклініка, ФАПи, клуби і бібліотеки.
ПОТУЖНИЙ РОЗВИТОК КРАЮ
Найбільший розвиток народного господарства Ківерцівщини припадає на 60-80рр.: напружено працює більшість підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, будівельних організацій. З невеличкої ківерцівської центральної ремонтно-механічної майстерні (30-50 працюючих) виріс цілком пристойний завод «Лісмаш», потім – «Спецлісмаш».
Набирали розгону обидва деревообробні комбінати – Ківерцівський і Цуманський.
Такі ж оновлюючі процеси відбувалися й на Ківерцівському механічному заводі – єдиному на ті часи підприємстві України, яке випускало контейнери для залізничного транспорту.
Восени 1963р. став до ладу Кульчинський силікатний завод, який виготовляв вапно, цеглу, блоки для інтенсивного спорудження багатоквартирних будинків.
Найбажанішим товаром, найціннішим дефіцитом була продукція Цуманського коопзвіроплемгоспу, який справедливо називали «фабрикою хутра».
Неподалік його безперебійно працював Цуманський завод будівельних матеріалів, який випускав червону цеглу і кахель, та Олицький цегельний завод. Свої «плюси» і «мінуси» були в роботі Ківерцівського райоб’єднання і Олицького відділення «Сільгосптехніка». Майже в усі куточки СРСР надходили плодово-овочеві консерви з маркою Ківерцівського харчокомбінату.
В травні 1965р. завершено будівництво Журавичівського брикетного заводу. Тішили успіхи Ківерцівського, що першим у галузі удостоєний ордена Леніна, і Цуманського лісгоспзагів.
Трудящі району гордилися організованістю, дисциплінованістю і високою відповідальністю ківерцівських залізничників.
Хороша історія і у ЦЕЗ №3 «Укртелеком».
В 1972 році було утворено управління газопостачання.
Незгладимий слід залишають на землі будівельники. Зокрема Ківерцівський і Олицький агробуди та Ківерцівська рембуддільниця. 1965р. був зданий в експлуатацію Ківерцівський залізобетонний завод, який виготовляв опори, стовпи для ЛЕП, плити, блоки.
На Ківерцівщині діяло два побуткомбінати, райспоживспілка, відділ робітничого постачання, два комбінати комунальних підприємств тощо.
ПІДНЕСЕННЯ СІЛЬГОСПВИРОБНИЦТВА
Люди завжди знали, що «Хліб – усьому голова». В усі часи цей лозунг об’єднував їх, кликав до землі, до праці, якою б важкою і виснажливою вона не була.
Почали підвищуватись закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, знижувалися податки, помітно зміцніла матеріально-технічна база колгоспів.
Технічне оснащення села: у 80-х роках в господарствах налічувалося понад 700 тракторів різних марок, 200 зернових комбайнів, 500 вантажних автомашин.
В ці роки район довів валовий збір зерна до 72 тисяч тонн, цукрових буряків – до 80 тисяч тонн, картоплі - до 80 тисяч тонн, м’яса – до 20 тисяч тонн, молока - до 70 тисяч тонн, поголів’я ВРХ становило 60 тисяч голів, свиней - 40 тисяч голів. Валове виробництво сільгосппродукції становило 385 тисяч тонн умовних одиниць, тоді як нині цей показник в 4 рази менший.
Будуються об’єкти соціально-культурного призначення, повністю електрифіковано і радіофіковано район. Практично вся матеріальна база була сформована в ці роки.
Заможніше почали жити люди. Дещо вищу отримуючи заробітну плату, люди відносили збереження до ощадної каси.
Але, незважаючи на їх самовіддану працю та намагання багатьох керівників щось змінити на краще, колгоспна система безнадійно пробуксовувала.
Можливості економічного зростання колективних господарств остаточно вичерпувалися. Повсюди невідворотно нагромаджувалися негативні явища.
ОНОВЛЕННЯ СВІДОМОСТІ МАС
Серед населення Ківерцівщини, як і на території всієї держави, росли свободолюбові настрої. Прийняття в 1990р. Декларації про державний суверенітет України стало первістком оновлюючої бурі, рушійної сили свідомості народних мас, в центрі якої став Народний Рух України. Виникає небезпека громадянських конфліктів, хаосу і розбрату. Вирувала й Ківерцівщина. Невдоволення людей зростає. Все багатолюднішими стають у Ківерцях мітинги. Все гучніше лунає життєстверджуюче «Слава Україні!», спадають додолу червоно-сині прапори. В серця людей усе глибше проникає синьо-жовта символіка.
1 грудня 1991р. відбулися події доленосного значення – референдум на підтвердження Акта незалежності України і вибори Президента України.
Ці події не минули економіки. Під надзвичайно складну ситуацію потрапив виробничий сектор. У районі призупинили свою діяльність основні підприємства, ряд КСП. В цілому впали всі економічні показники по району.
Практично в перших 10 років незалежності в районі панує хаос. Проходить деребан матеріальної бази промислових підприємств, колективних господарств, погіршується матеріально-технічна база закладів освіти, культури, медицини. Починається доба прихватизації народного добра. Знищено крупнотоварне виробництво на селі, земля ділиться на маленькі шматочки. З такою політикою проста сільська людина розібратися не може. В країні і до –нині немає державницької політики аграрного сектора. І тільки починаючи з перших років ХХІ століття поступово збільшуються обсяги продукції. В боротьбі з подоланням кризових явищ створюються сприятливі умови для бізнесових структур. Порівняно успішно почали працювати промислові підприємства «КіверціСпецлісмаш», Кульчинський силікатний завод, ТзОВ «Тартак», ТзОВ «Едем», ВАТ «Цумань», Олицький аргробуд, ЗАТ «Електро» та інші.
Стабілізувались показники аграрного сектору. В сільське господарство влились «Горизонт Агро», Луцькагротех, Фелікс Агро, ЗАТ АПК «Зоря», ПП «Бафало», СГВК ім.Шевченка, «Мрія», «Україна», ФГ «Козацьке» та «Нива».
Відчутно змінюють свій вигляд соціально-культурні заклади. Газифіковано 58 населених пунктів і вже немає сіл, в яких в тій чи іншій мірі не проходить газифікація. В межах 100 км проведено капітальні ремонти доріг місцевого значення.
З 1998р. на ряді підприємств стабілізується виробництво промислової продукції. Вже у 2003р. збільшуються обсяги випуску продукції у порівнянні з минулим роком. У боротьбі за подолання кризових явищ створюються сприятливі умови для бізнесових структур.
ВАГОМІ ЗМІНИ
У продовж останніх 10 років відчутно змінюються заклади культури, освіти та медицини.
1 вересня 2002р. урочисто відкрили першу в районі гімназію, яку в 2007р. добудували, а у 2004р. відкрито експериментальну школу. Відновлюється культура. Як символ торжествуючої сили української національної ідеї - відбулось відкриття у 2005р. в м.Ківерці пам’ятника незабутньому Кобзареві. До благородної справи увіковічення в бронзі і граніті видатного українського Мислителя і Пророка долучилися чимало жителів міста і району.
Проводяться реконструкція та добудовуються загальноосвітні школи в селах Ставок, Звози,. Зміцнюється матеріально-технічна база ЗОШ. Відкрито їдальні в школах сіл Пальче, Муравище, Залісоче, в школі-гімназії та загальноосвітній школі №1 м.Ківерці; відремонтовано спортивний зали в школах сіл Жорнище, Суськ, Олика, школи №4 м.Ківерці. На 96% забезпечено підвезення учнів до загальноосвітніх шкіл із віддалених сіл.
За ці роки заново відкрито додаткові групи в таких ДНЗ: дитячому садочку №3 в м.Ківерці, в селищі Цумань – 2 групи, в селищі Олика – 2 групи, в с.Дерно – 1 група, відкрито дошкільні навчальні заклади в селах Словатичі, Пальче, Хорлупи, Покащів.
Будується за кошти сільської ради двохповерховий ДНЗ в с.Жидичин.
2007-й в районі було оголошено Роком культури. А це дало поштовх для особливої уваги закладам культури. Багато зроблено в цій галузі. Оновлено приміщення районного Будинку культури, капітально відремонтовано клуби в селах Звірів, Веснянка, Пальче, Котів, Озеро, Ставок, Журавичі, Озерце і Жидичин. Оновлено експозиції та відремонтовано приміщення Лопатенського музею Партизанської Слави, відкрито Музей лісу. На часі відкриття Ківерцівського районного краєзнавчого музею.
В районі працюють 13 художніх колективів, які носять звання народного.
Проведено ремонти опалювальних систем, враховуючи енергозберігаючі технології, в бібліотеках сіл Жидичин, Липляни, Озерце. Бібліотеки у селах Хорлупи, Пальче та Мощаниця переведені в кращі приміщення, проведено поточні ремонти в бібліотеках сіл Липляни, Жидичин, Хорлупи, Жорнище, Суськ, Домашів, Грем’яче, Озерце, в бібліотеці для дорослих в селищі Олика.
Всі ФАПи та сільські лікарські амбулаторії успішно пройшли акредитацію у 2009р. В районній центральній лікарні проведено ремонтні роботи. Днями відкриє двері нова поліклініка районної центральної лікарні, будівництво якої було розпочато ще у 1992р.
Великий об’єм робіт зроблено в Олицькій та Цуманській лікарнях і особливо в цьому році - в Холоневичівській дільничній лікарні.
Проведені ремонтні роботи медичних закладів в селах: Хорлупи, Сапогове, Покащів, Озерце, Дерно, Муравище, Гор’янівка, Дубище. Значну допомогу, майже 200 тисяч гривень, надав Фонд християнської місії «Українська місія благовістя», директором якої є Чайка В.Г. В цьому році відкривається нове приміщення поліклініки ЦРЛ. За три роки додатково в медицину з бюджетів всіх рівнів залучено 6 мільйонів гривень.
Нинішня політика в районі така: газ – для населення, тверде місцеве паливо - для енергозберігаючих котлів у соціальних закладах.
ВІДОМІ ЗЕМЛЯКИ ПРОСЛАВЛЯЮТЬ РАЙОН
Однак, які б віхи історії не переживав район, – самовіддана праця людей його прославляє і збагачує. Хороші, працьовиті, обдаровані, талановиті ківерчани, а про краян – уродженців Ківерцівщини, відомо не лише за межами області, але й України.
Це: математик-алгебраїст, академік Михайло Пилипович Кравчук, народився в Човниці; Герой Радянського Союзу Василь Павлович Киричук - в с.Словатичі; Петро Данилович Сардачук (с.Звози) – Повноважений Посол України; Гарік Артемчук професор, ректор Київського Національного лінгвістичного університету з 1988р. (с.Котів); Василь Чепелюк – народний артист України (с.Холоневичі), Віктор Дужич – заслужений артист України (м.Ківерці), Степан Радіон – український письменник, громадський діяч, вчений, проживав в Австралії (с.Сильне); Габріеля Запольська (1859-1921) (с.Прилуцьке), видатна польська письменниця, драматург, актриса; Євген Іванович Маннгарт-Савченко - доктор математичних наук, інженер-електронік Ядерного дослідницького інституту в Празі, інженер-конструктор, автор понад 80 патентів, проживає в Швейцарії (випускник Цуманської школи); Володимир Гнатович Зайчук – заслужений юрист України, народний депутат України 3-х скликань, у 80-х роках Міністр юстиції УРСР, голова Верховного Суду (с.Тростянець); Отець Федор – наймолодший єпископ Полтавський і Кременчуцький (в миру Валентин Леонідович Бубнюк ) 1978р.н., уродженець с.Липне; Петро Кралюк – вчений, автор понад 150 наукових праць з історії, філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства,
На особливі слова похваги і вдячності заслуговують: Олег Денисюк житель села Метельне, учасник війни в Афганістані, якого посмертно було нагороджено Орденом Червоної зірки та Маркіян Омелянович Буряк, вчитель СШ №4 і Муравищенської школи, якого за саможертву, рішучість і самовідданість, виявлені при рятуванні дітей, Указом Президента України посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІст.; Петро Оксентійович Боярчук – письменник, журналіст (с.Одеради); доктор педагогічних наук, колишній заврайво і директор Жидичинської школи Олександр Петрович Киричук, проживає в Києві та багато інших відомих земляків.
ВОНИ ЗМІЦНЮВАЛИ ЕКОНОМІКУ
Великий вклад в розвиток внесли керівники району Гаврилюк Григорій Денисович, Білітюк Анатолій Петрович, Кирильчук Євген Іванович - народний депутат України, Бляшевський Альберт Антонович, Усик Сергій Валентинович, Жгутов Володимир Федорович, Гарасюк Микола Іванович, Грабчев Всеволод Леонідович, Грицюк Анатолій Петрович.
Директори промислових підприємств: Ковальов Михайло Петрович, Тарасенко Микола Іванович, Жижеря Леонід Володимирович, Чохленко Михайло Никитович, Савич Володимир Федорович, Первасюк Олексій Якович, Фарбер Герман Леонідович, Колбун Петро Терентійович, Федорук Іван Федорович, Ніколаєвич Іван Адамович, Маслош Іван Семенович, Москвін Леонід Якович, Полюх Євген Миколайович, Кохановський Олексій Федорович, Каліщук Василь Антонович, Котилянець Петро Михайлович, Куц Іван Архипович.
Голови сільськогосподарських підприємств: Кобзар Степан Прокопович, який двічі обирався депутатом Верховної Ради України; Мацюк Микола Трифонович, Малімон Василь Григорович, Тутейко Федось Гаврилович, Панчук Йосип Михайлович, Шуліпа Петро Парфомович, Столярчук Олександр Григорович, Марчук Василь Степанович, Богатирчук Петро Степанович, Балко Михайло Євдокимович.
Керівники обслуговуючих підприємств і соціально-культурних закладів: Пащук Микола Архипович, Чичотка Богдан Дмитрович, Пархоменко Юрій Степанович, Лясковецька Лідія Іванівна, Римолін Леонід Якович, Чеблін Віктор Михайлович, Галайда Сергій Миронович, Павлик Василь Степанович, Яківчик Світлана Володимирівна.
Заслужені вчителі України: Зінаїда Єгорівна Кощієнко, Зофія Дем’янівна Данилевич, Галина Юхимівна Філюк, Григорій Іванович Павленко, Євген Леонтійович Сень, Олеся Григорівна Ковальчук.
Вчитель трудового навчання Ківерцівської школи №2 Анатолій Борисович Макаревич був нагороджений однією золотою, 2 срібними і 2 бронзовими медалями ВДНГ України і СРСР, дипломами Житомирського музею ім. Корольова, Київського музею ім.Ціолковського.
Заслужені лікарі України: Дремух Дмитро Сергійович, Зайковська Тетяна Олексіївна, яка неодноразово обиралася депутатом Верховної Ради України, член Президії ВРУ.
Заслужені працівники культури: Галина Василівна Гуменюк.
Великий особистий внесок у розвиток культури внесли: Ставський Анатолій Тимофійович, Батенчук Ярослав Дмитрович, Михайлов Анатолій Семенович, Степан Онуфрійович Дужич, Людмила Миколаївна Демидюк, Степанида Олександрівна Тригуб, Надія Федорівна Пелех, Катерина Семенівна Гонтар та інші.
Почесні громадяни району: Євген Іванович Кирильчук, Зіновій Маркович Євницький, Ніна Михайлівна Гуцуляк, Петро Миколайович Дудар.
В свій час були удостоєні найвищих знань, нагород Батьківщини, і рядові працівники: Героїв Соціалістичної праці - Лідія Андріївна Шкарапа, Марія Петрівна Саморук. Орденом Леніна: Микола Трохимович Семенченко – бригадир рільничної бригади Олицького племрадгоспу; Марія Яківна Соболенко – свинарка. Іван Іванович Горохоль – свинар, Лукерія Семенівна Величко – ланкова колгоспу «Дружба», Дарія Федорівна Момот - свинарка, Варвара Іванівна Рябініна – столяр Цуманського ДОКу та ряд інших. Орденом Трудового Червоного Прапора: Ольга Олександрівна Сосницька – пташниця, Ганна Талимонівна Боймук та Євгенія Яківна Котельчук - ланкові, Василь Сергійович Кутін - верстатник Ківерцівського ДОКу та ряд інших.
Орденом Трудової Слави ІІІ ст.: Микола Федотович Оксенюк – комбайнер, Петро Артемонович Котельчук - тракторист. Орденом «Знак Пошани»: В’ячеслав Олександрович Сосницький – бригадир трактористів, Мефодій Григорович Денисюк – механізатор та інші.
ПРОДОВЖУВАЧІ СПРАВИ
Справу своїх попередників - людей різних поколінь, хто долучився до розвитку краю, продовжує молодь. Лише невеликий приклад, а їх, повірте, багато, (про що також, сподіаваємося, напишуть краєзнавці району): серед випускників лише міської четвертої школи -Коровицький Андрій Михайлович – 1987р., кандидат фізико-техн. наук, доцент, викладач ЛДТУ; Волянюк Світлана Анатоліївна – 1991р. – кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Інституту фізики НАН України; Дем’янюк Олександр Йосипович – 1985р. – кандидат історичних наук, доцент, проректор з навчальної роботи Луцького інституту розвитку людини університету «Україна»; Радзій Володимир Феофілович – 1991р. – кандидат географічних наук, старший викладач кафедри «Геозії, землевпорядкування та кадастру» ВНУ ім. Лесі Українки...
Із 70-тилітнього ювілею, впродовж 65 років, новітня історія нашого району пишеться на шпальтах газети «Вільним шляхом». Праця кожного покоління журналістів – з повоєнного 7 січня 1945 року й донині відображає все, чим жив і живе кожен колектив, населений пункт нашого прекрасного краю.
В усі роки – далекі чи нинішні, працею тих, хто жив, творив, вершив добрі справи і тепер працює на цій благословенній волинській землі, хто приходитиме у цей світ в майбутньому, - зростатиме, міцнітиме і розвиватиметься наша маленька батьківщина – така дорога і рідна, мила серцю кожного, чия дорога у велике життя розпочиналася з Ківерцівщини.
Щира подяка їм усім за багаторічну невтомну працю від вдячних нащадків.
Нова доба відкриває нові можливості та перспективи для кожного з нас. Ми маємо створити такі умови життя, які були б гідні громадянина України. А сподіватися нам є на що, бо головний скарб району – це ви , його жителі, працьовиті люди, які всупереч усім труднощам примножують честь району, дбають про його могутність. Україні потрібні ваші руки, ваш талант, ваш патріотизм, ваше вміння жити на українській землі та бути українцем.
Вітаємо усю територіальну громаду зі святом – 70-ою річницею утворення Ківерцівського району. Міцного здоров’я кожному із вас, добра, віри, благополуччя в родинах, процвітання і довгих років життя! Зі святом!
Опрацьовано Людмилою Оліщук.
Джерело: "Вільним шляхом" від 11.02.2010 р.
Коментарі
Ще нема
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.