І ШВЕЦЬ, І ЖНЕЦЬ,
І НА ДУДІ ГРЕЦЬ
Для багатьох походи в музичну школу видавалися за справжню каторгу, батьки мало не з лозою примушували вчитись грі чи то на скрипці, чи то на фортепіано. І, зрештою, ви все ж опановували один інструмент. Але для Павла Бовканюка один інструмент нічого не значить, бо в його вправних руках можуть зазвучати аж дев’ять! Сопілка, най, баян, акордеон, контрабас, фортепіано, гітара, кларнет, барабани – ну як – вражає?
Її Величність Музика заполонила душу Павла ще у молодших класах, коли маленьким хлопчиком він прийшов у ЦДЮТ навчатись грі на фортепіано. Першим вчителем, який і відкрив у ньому талант, був Валентин Ярославович Окапінський. Саме під його керівництвом тоді існував вокально-інструментальний ансамбль, де Павло грав на клавішних та співав. Як згадує юнак, тоді він був настільки маленьким, що навіть доводилося брати підставочку, щоб дістатися до інструмента. Наступною Павло підкорив гітару. І тут уже вчителем став сусід. Павло раніше чув, як той майстерно володіє нею, тож згодом напросився в учні.
Через кілька років, вступивши до Луцького педагогічного коледжу, у його руках опиняється баян. Годі й говорити, що і з цим інструментом він знайшов спільну мову, адже не просто навчився грати «з нуля», але й став переможцем та лауреатом кількох конкурсів. Паралельно з цим опановував сопілку в Ківерцівській музичній школі, під керівництвом Володимира Анатолійовича Мартинюка. Цей інструмент особливо прикипів до серця юнака, тож недивно, що з ним він став володарем Гран-прі обласного конкурсу «Волинська гуковиця», згодом – лауреатом конкурсу виконавців на народних інструментах «Нові імена України» та багатьох інших.
На сопілці він грає в ансамблі при коледжі «Троїсті музики». Про безумовний талант музиканта свідчить і те, що у 2007 році його запросили сопілкарем у відомий на всю Україну ансамбль народної музики «Волинянка» при Луцькому Домі «Просвіта».
– Лише я прийшов в цей оркестр, заледве вивчив програму, як організовувалась поїздка в Польщу, – пригадує Павло. – Я не сподівався, що події розвиватимуться так стрімко – уже через півроку у складі «Волинянки» поїхали до Китаю. Там ми побували на фестивалях у трьох містах: Пекіні, Суджоу та Шанхаї. Нас сприймали надзвичайно привітно. Було видно, наскільки глядачам цікаво слухати українську народну музику, адже для них це щось зовсім нове. Тож і ми віддавалися повністю, грати там було велике задоволення. Зі своєї сторони китайці представили на фестивалі своїх сучасних естрадних зірок, танці в поєднанні з бойовим мистецтвом. Ми відвідали один з китайських університетів, звичайно, його технічне оснащення нема чого й порівнювати з нашими – там усе комп’ютеризовано. А на завершення провели взаємний майстер-клас з їхніми студентами: ми їх навчили грати «Гопака», а вони нас – свою народну мелодію – вийшло досить цікаво.
Того ж таки року поїхали на місяць у турне Францією. За цей час побували у багатьох містах, виступили на численних фестивалях. Багато з них були міжнародними, тож на додачу знайшли нових друзів з різних країн, з котрими й нині листуємося. Особливо в пам’яті вкарбувався неймовірної краси Париж: відвідини Собору Паризької Божої Матері, підйом на Ейфелеву вежу. Нині у колективу багато запрошень за кордон: в Італію, Грецію, Туреччину, ту ж Францію, але, на жаль, на це не вистачає коштів.
Окрім луцьких колективів, Павло активіст Ківерцівського районного Будинку культури. Тут він є учасником ансамблю народної музики «Калинова сопілка», вокального квартету «Жайвір», ансамблю народної пісні «Перевесло», квінтету «Ad libitum», духового оркестру, фольклорного ансамблю «Толока», новоствореного гурту «Ось так».
– Павле, стільки різних колективів, як тобі вдається усе встигати?
– Звичайно, доводиться багато працювати, щодня репетиції, концерти. Щойно приїхав з Луцька, а вже потрібно бігти в РБК. Але якось встигаю, вдома вихідні теж присвячую музиці, вдосконалюю свою майстерність.
– Стільки щоденної праці, напевно, заради якоїсь мрії?
– Хотілося б взяти участь в якомусь престижному конкурсі та виграти його. Зокрема, є один хороший конкурс сопілкарів у Чехії, хочу туди поїхати наступного року з
В.А. Мартинюком, сподіваюся, він і допоможе в підготовці. Також хотілося б зіграти разом з метрами музичної культури, наприклад, з баяністом Віктором Власовим, з сопілкарем Василем Попадюком.
Ольга УРИНА.
«Вільним шляхом» від 8.08.09 р.
Коментарі
Ще нема
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.