| Дозвілля • Хоббі | 2.11.12 р. |
ЗА ПЕТЕЛЬКОЮ ПЕТЕЛЬКА...
Вже не вперше Ви, любі читачі, маєте змогу дізнатися про молодих людей нашого міста, які ламають, як на мене, вже давно застарілі стереотипи про безкультурну і безініціативну молодь. От і цього разу мова піде про ківерчанку, яка демонструє, що в житті сучасних дівчат знайдеться місце й для інших хобі, окрім модного одягу та багатолюдних вечірок.
Звичайно, Америку Вам не відкриємо. Наша героїня, Яна Ковальчук, майстриня в’язання. Давня і перевірена справа, яка і нерви заспокоює, а в даному випадку, ще й робить Вас яскравішими. Адже руки цієї дівчини здатні майже на все: їй під силу тонка робота гачком та й спиці її творять чудеса! В цьому вже переконалися її клієнтки-наречені, які мали змогу взяти на прокат тендітну в’язану парасольку чи віяло, та ті, хто взимку гріється в тепленьких рукавичках, шарфиках та шапках і не тільки.
Зустрівшись з цією юною і милою дівчиною, стає зрозумілим, як вона встигає впоратися з домашніми клопотами, виховувати синочка, та ще й займатися улюбленою справою. Яна вирізняється своєю енергійністю, ідейністю, завзяттям, а головне – позитивним поглядом на життя, а воно, як відомо, саме таким людям і посміхається.
Отож, Яна – корінна ківерчанка. Навчалася в Національному університеті «Острозька академія» на спеціальності «Економічна кібернетика». Наразі – в декретній відпустці.
- Яно, скажи, ти сама досягала майстерності чи мала хороших вчителів? Як людина з такою фантазією і вмінням вирішила стати економістом, чи навпаки, де в економіста взялися такі творчі пориви?
- Те, чи я самоучка, вирішувати вам (сміється). Моїм найпершим вчителем була моя бабуся. Саме вона привила мені любов до в’язання. Й знала ази такого рукоділля. Я досі пам’ятаю мерехтіння шпиць у її руках, як вона вечорами вив’язувала нехитрі шкарпетки. Бабусі не стало, коли мені було 8 років… Далі були шкільні уроки трудового навчання. Мені завжди було цікаво майструвати власноруч, експериментувати. Вже в 12-13 років я зв’язала свою першу серйозну річ – то була жилетка для мами. Ну, спочатку планувався виріб для мене, але у процесі в’язання я зрозуміла, що ця річ буде точно не моя. Пам’ятаю, як боліли руки від тієї ваги виробу, коли добиралася вже до завершення.
- Де брались ідеї?
- Сунула носа до кожного журналу з в’язання. Ера інтернет-технологій ще тоді не настала, доводилося задовольнятися з малого.
Далі – студентські роки. Перев’язувала речі із секонд-хенду: прала-сушила-розпускала-в’язала. Такий ось технологічний процес :). У ті ж часи, паралельно освоюючи спеціальність економіста-кібернетика у Острозькій академії, більш поглиблено почала самостійно опановувати в’язання крючком. Дуже допомогли мені у відточуванні своїх навичок мої учениці, якими я дуже пишаюся.
Така наполегливість допомогла Яні освоїти техніку макраме, в’язання на шпицях, гачком, на вилці. Крім того, вона може відтворити обрану Вами річ по фото без схем!
- Я так розумію, що твоє хобі стало для тебе повноцінною робото, чи ти просто з користю використовуєш декретну відпустку? Коли саме виникла ідея показати, а згодом і запропонувати свої творіння людям?
- Повноцінною роботою в’язання для мене поки не стало. До закінчення відпустки по догляду за дитиною маю ще трішки часу, щоб визначитися чим далі займатися. Але твердо знаю, що наразі моя мета – купити японську в’язальну машину для полегшення і пришвидшення виготовлення речей, які дотепер робляться шпицями (крючок не заміню ніяк і ніколи).
Народження дитини різко змінило сімейне становище, насамперед, у матеріальному плані. От і виникла думка займатись в’язанням на замовлення. В основному виготовляю речі по особистих мірках клієнта, менше для реалізації. Маю постійних клієнтів. Їх небагато, але я рада, що знайшлись люди, які цінують ексклюзив. Всі речі народжуються від любові до цього ремесла, в кожній з них – частина моєї душі.
Моїми руками було виготовлено чимало речей для дітей та дорослих. Намагаюсь вловити настрій людини, для якої щось виготовляю, тоді легше й швидше в’яжеться.
- Важко поєднувати в'язання і виховання дитини?
- Звичайно, це непросто… Вдень дитина потребує уваги, ніхто й не відміняв хатні клопоти. Зате час після 22.00 год – мій :).
- А як же сон і відпочинок?
- Так можна все життя проспати, а мій найкращий відпочинок – натхненний процес створення нових речей, багато з яких було зроблено саме вночі, коли тихенько, ніхто не заважає… Мій синочок є моїм першим помічником та поціновувачем. Він і підштовхнув мене до того, що моє хобі поступово переходить щось більше.
- Яно, а чи підтримує Твоє захоплення родина?
- Ой, тут маю подякувати своєму коханому. Він у мене - найкращий! По можливості, у свої вихідні, бере на себе більшу частину господарювання. Я вважаю, що це одна з найважливіших умов щасливого шлюбу - допомога один одному. Думаю, що він собі тихенько тішиться, що його дружина майстриня :). А я, в свою чергу, пишаюся таким розуміючим чоловіком.
- Від кого отримуєш підтримку та як знаходиш час - ми вже дізналися. А от де береться натхнення?
- А я хіба знаю звідки воно береться? Люблю фантазувати та творити… Є у середині мене щось таке, що кібернетичній науці не зрозуміти :). Скоріш за все, надихають мене мої клієнти, адже більшість з них покладається на мій смак. Інколи доводиться попотіти, аби всі вони були задоволені.
Напевне, й втома від повноцінного «робочого» дня відходить і прокидається друге творче дихання. Тоді моєму натхненню ніщо не заважає і воно виривається назовні.
Якщо і Ви відчуваєте в собі такий потенціал, якщо колись і у вас було давнє хобі, то не варто відкладати Ваше бажання і вміння у довгий ящик. Фантазуйте, майструйте, дивуйте! У Вас не мало досвіду, часу, можливостей! Для вас не існує жодних «не»!
Анастасія ЗАБОЛОТНА
31.10.12 р.
Джерело: "Вільним шляхом" №50 від 3.11.12 р.
Коментарі
Увага! Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях. За зміст коментаря відповідає його автор.
Ще нема
КОМЕНТУВАТИ
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.