НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

На головну

Ірина САРДАК: «Люблю мистецтво,
яке несе гармонію»

Здається, вона живе в світі предковічних українських легенд та міфів. Здається, ніби рука об руку крокує поряд з Дажбогом, Перуном, Ярилом, мандрує з ними казковими снами, а згодом побачене, почуте, пережите – відображає на своїх полотнах. Картини насичені самобутнім українським настроєм, тут у кожному мазку пензля клаптик таємниці та ціла душа мисткині. Вона – Ірина Сардак, молода волинська художниця і гордість нашого містечка.

Дорога у світ малярства

Згадуючи вчення Сковороди «Про сродну працю», розумію, що Ірина могла б слугувати прикладом тієї людини, що дійсно обрала заняття миле для душі. Бо ж, як вона розповідає,  з дитинства малювала скрізь і всюди: мережила краєчки зошитів, мріючи стати модельєром, робила ескізи майбутнього одягу.  У шкільні роки великий вплив на неї справила перша вчителька – Віра Павлівна Петрук, котра мала і художню освіту.
 – Для мене її малюнки – це , було щось неймовірне! –  пригадує Іра, – Я думала, як так можна? Це ж Боги, мабуть, творили.

Добряче пощастило дівчині з тим, що її захоплення знайшло підтримку в родині. Батьки усяко заохочували, допомагали.  Коли перед школяркою постав вибір майбутньої професії,  Ірина одразу не знала, куди податись. Та невдовзі зрозуміла: крім малювання її більше нічого не цікавить. Тож, доклавши усіх зусиль, стала студенткою Інституту мистецтв у ВНУ ім. Лесі Українки.

– Для мене, ще в школі слово студентство було як музика, - ділиться художниця, - Мені надзвичайно пощастило з викладачами. Вони створювали неповторну художню атмосферу, надихали, хотілося творити, хотілося щось їм показувати, щоб вони гордилися своїми учнями.  П’ять років щастя  пролетіли дуже швидко, я страшенно сумую за тим часом. Із задоволенням провчилась ще стільки ж, проте державну освіту в нашій країні можна отримати лише раз.

Коли закінчила університет, Ірина твердо вирішила, що хоче працювати лише за фахом, буде художником і малюватиме, як би не склалося майбутнє. Така цілеспрямованість отримала хороший результат. Одну з її робіт, що експонувалась на Осінньому салоні в Галереї мистецтв, помітила Волинська художниця Тетяня Мялковська та запропонувала дівчині роботу. Так Іра стала викладачем арт-студії «П’ятерня». Надзвичайно задоволена колективом, обожнює своїх учнів, адже дитяча щирість та безпосередність – це заряд та криниця натхнення.

Як розповідає моя співрозмовниця, в університеті вона спробувала себе у багатьох видах образотворчого мистецтва: живопис, рисунок, графіку, декоративно-прикладне мистецтво. Та зупинилася на останньому. Особливо близька для Іри українська тематика в малярстві, етнічні мотиви, стиль фолк.  Вона вхопилася за цю ниточку і це помітили викладачі та порекомендували їй розвивати талант  в обраному напрямку.  

 – Та я не зациклююсь на чомусь одному, – доповнює  мисткиня,  –  Мені цікаво пробувати себе в різному. Нині в основному займаюся розписом: по склу, шовку, дереву. Дуже мені до душі писанкарство.

Подивившись на картини Ірини Сардак, відчуваєш дух наших предків. Та це не випадково, бо майстриня цікавиться українською старовиною, особливо дохристиянською добою, часами зародження  нашого коріння. Збирає та вивчає відомості з української міфології. Каже, що автентика - то невичерпне джерело для її творчості.

На моє запитання, чи має улюбленого художника, Ірина відповіла заперечно. Каже, що не може назвати когось одного, чия творчість справила на неї якийсь особливий вплив. В  багатьох майстрів вона намагається віднайти  щось близьке для себе. Адже кожна епоха мала свого генія. Однак, надає перевагу мистецтву, котре несе гармонію, красу. Зізналася, що не любить сюрреалізм, поп-арт та інші новаторські течії, що, як гриби після дощу, з’явились в ХХ столітті.

Усі  роботи для мисткині, як  діти. Розповіла, що для неї щось намалювати – це, як  виносити, народити маля, а згодом ще й довести його до пуття. Усі картини дуже любить, адже над кожною, не шкодуючи терпіння та натхнення, працює досить довго, промальовуючи найдрібніші деталі. Над останнім полотном працювала місяць, це був розпис на шовку – копія дипломної  роботи «Божич. Народження нового сонця». Буває, що малює на замовлення. Але тоді одразу себе налаштовує:  картина «житиме» в інших людей, даруватиме комусь гарний настрій та радість.

Проте малярство то задоволення не з дешевих.  Ціна на фарби завжди була високою, та нинішня вартість  просто шокує. Наприклад, тюбик олійної фарби обійдеться в гривень 45.
– Коли, я ще вчилася, то могла за стипендію трохи підкупляти фарб, - повідує художниця, –  Та нещодавно  через усі ці кризи ціни скажено підскочили. Це, звичайно, б’є по гаманцю, але хтось витрачає шалені гроші на одяг, хтось - на бензин для автомобіля, а я - на фарби!  (усміхається, - авт.).

Закохана у Карпати

Ірина обожнює мандрувати. Каже, що літо у неї завжди розплановане, її неможливо застати вдома. В студентські роки активно  фестивалила. Згодом почалися Карпати.
–  Я вражена цими горами! Там для мене справжній Рай,  – ділиться  ківерчанка, –  Колись я їздила автобусною екскурсією в цей край, з вікон бачила туристів з наплічниками, що мандрували полонинами. Тоді я думала: «Оце вони круті, я теж так хочу!». А приблизно через рік, ще з трьома друзями пішли в тижневий похід до озера Синевир на Закарпатті. Тепер частенько ходжу в походи,  ми беремо намети, багато їжі, обов’язково згущене молоко і гайда від цивілізації.  Раніше брала з собою фарби, але там часу, щоб творити, немає, хочеться побільше походити, полежати на траві, насититися цією красою. Ці подорожі дуже впливають на мій світогляд, після них йде переосмислення життєвих цінностей. Розумієш, що насправді важливо, а, що є другорядним. Коли ти вісім днів не бачиш розлючених людей, ні реклами, ні сміття, ні цивілізації, а потім  спускаєшся з того Раю на землю, то це дуже боляче б’є по серцю.
Враження та емоції Іра збирає всюди. Подорожуючи Європейськими країнами, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Австрією, у вільний від екскурсій час гонилась не за брендовим одягом, а за новими відчуттями, у галереях, музеях та просто блукаючи-фотографуючи вуличками міст.

Зшиток талантів

Іра з головою заглиблена в творчість, постійно намагається робити щось пов’язане з мистецтвом. Серед її захоплень особливе місце посідає фотографування. Хоча камера в неї далеко не професійна, кілька її світлин  придбали  для оформлення приватного інтер’єру.
Захоплюється виготовленням традиційних українських ляльок-мотанок. Зазначає, що вони в неї не автентичні, проте авторські та по-своєму оригінальні. До її талантів варто віднести шиття та вишивку. Майстриня виготовляє сумки та торбинки для себе і друзів.
– Нещодавно дуже захотілося мені зайнятися ткацтвом ,– розповідає художниця, – Я накупила різних кольорових ниток, тепер сиджу плету різні штуки цікаві, тішуся з того неймовірно. Коли підучуся, хочу зробити велику станкову роботу. Мене цьому ніхто не вчив, якось сама потихенько розбираюсь і плету собі. Дуже хочеться щось ліпити, мрію спробувати себе в різьбі.

«Музика – це шматок мене»

Музика для мисткині – це  шматочок її  власного «Я».  Вона постійно з нею.
– Я відчуваю, що зараз мені не вистачає музичної освіти. Тож хочеться цю прогалину заповнити.,  – доповнює Іра.  –  В мене багато друзів музикантів і я одна серед них, що ні на чому не граю.  Раніше пробувала навчитися грати на гітарі, але з того нічого не вийшло.
Дуже люблю фолк-рок, кельтські мотиви, тож  друг порадив, якщо хочеш навчитися щось фолкове грати, то на блок-флейті найлегше. Придбала цей інструмент, тепер самостійно його приборкую. Коли сідаю грати, тутукаю-тутукаю і відчуваю: мені дуже хочеться малювати. Музика мене надзвичайно надихає, маю в колекції дуже багато професійно аранжованого фолку.  Надзвичайно подобається гурт «Кому вниз» - для мене це дуже сильна філософія.

Ольга УРИНА.

Довідково:
- Народилася 9.03.1986 року в м. Ківерці
-У 2008 закінчила з відзнакою магістратуру Інституту мистецтв Волинського національного університету ім.Лесі Українки (спеціальність «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»).
- Брала участь в таких виставках:
Художній конкурс «Батьківщина», 2007р.,
Осінній салон ВОСХУ 2008р., 2009р.,
«Паперова витинанка» ВОСХУ, 2008р. ,
Зимовий салон ВОСХУ, 2009р., 2010р.,
«Світ кольоровими очима», 2009р.
Викладала в арт-студії «Пятерня».

Джерело: «Вільним шляхом» від 6.03.10 р.

Інші роботи Ірини можна переглянути тут.

Коментарі

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.