| Культура • Інше | 6.03.12 р. |
"ВІЧНИК. Сповідь на перевалі духу"
Як це досить часто буває, шукаєш якусь річ, шукаєш, і - безрезультатно. А потім через деякий час самим несподіваним чином отримуєш те, що вже й не надіявся найти... Такою несподіванкою стали для мене книги М. Дочинця "Вічник. Сповідь на перевалі духу" і "Многії літа, благії літа..." Вже років десять, як я зацікавився здоровим способом життя, проблемами харчування, літературою про розвиток людини. Скажу відразу, робота над собою - нелегка праця. І чим вище піднімаєш планку, тим більші зусилля потрібні, щоб втримати рівень. Хто хоч раз пробував голодувати, обливатися чи слідкувати за своїм харчуванням - мене зрозуміють.
Сам особисто я і моржував, і голодував, і м'яса не їв років сім, і... Дещо, відсіялось, дещо - як обливання холодною водою (порада Зінаїди Іванівни Сєрової) стало частиною життя. І справа зовсім не в силі волі, а в чомусь більш непереборному....
Пригадується як під впливом книг Поля Брегга я харчувався сирою їжею (то було літо і не потребувало значних зусиль). Все добре, відчуття - чудові, фізична сила - ого-го, для сну достатньо кілька годин. І ось сиджу я на роботі (а працював я тоді в музеї) і читаю книгу "Полесье. Материальная культура". Доходжу до розділу про традиційну їжу і починаю читати опис страв знаних і улюблених з дитинства, таких рідних і виявляється таких давніх. І тоді задумався, виходить, намагаючись стати кращим, здоровішим, я відкидаю те, чим жили мої предки. А жили слава Богу і до 90, і за 100.
Звичайно, не всі традиційні страви корисні,особливо ті, що надто складні. Але ж наші предки якщо щось і "виготовляли", то на свята. А в будні страви були прості. І готувались вони в печі в натуральному глиняному посуді. І я подумав, не окремі диваки, як зараз, майже весь народ в давнину вів здоровий спосіб життя. Самі територіальні, кліматичні особливості, рівень технічного розвитку, відбились на способі вирощування, зберігання, приготування їжі. Наші предки не шукали екзотичний коричневий цукор, а їли печені буряки, гарбуз, мед. І гречку вони їли зелену. Таку про яку сучасні натуропати часто лише говорять.
Нашим предкам не потрібно було дистилювати, чи виморожувати воду. Джерела, чи криниці, ще не забруднені пестицидами давали чисту, живу воду.
Звичайно, не все було бездоганно, але з сучасним підходом можна переглянути традиційний, дорадянський уклад життя українців і адаптувавши до сучасних умов отримати систему, кориснішу чим привезені з-за кордону, розроблені під інший клімат, чи інші продукти.
Так я тоді думав. Але й надалі подібна інформація і на далі попадалась мені в основному інтернаціональна. Одні книги стосувались духовного розвитку, інші способу харчування. В сучасних псевдоязичниках розчарувався відразу, зате знайшов для себе книги неоднозначно сприйнятих в суспільстві О.Бердника, Гарафини Маковій і окремих християнських цілителів. А це кілька тижнів тому мені дарують "Вічник".
Прочитав майже залпом, навіть порушуючи вже звичний режим праці і відпочинку. Читав і думав: чому ми готові за тридевять земель шукати Шамбалу, Дона Хуана, Ошо, а нічого не знаємо про своїх мудреців і навіть святих? Притому, що той же Дон Хуан, чи та ж Анастасія, постаті сумнівні, а ось тут поруч... Читаючи вже "заповіді", я бачив звідки Ворон взяв ті, чи інші життєві мудрості. Які від діда, які від старого аптекаря, які від життя, від лісу, від землі. Але всі вони наші. Ну, хіба що, деякі рецепти для нас незвичні, закарпатські, але це дрібниці. В кожній сім'ї є свої дідівські секрети, незаслужено забуті. Тому мені б дуже хотілось, щоб книги Дочинця стали, не черговим модним і нетривким захопленням, не прикладом до сліпого наслідування, а закликом до пошуку себе, свого здоров'я, мудрості свого безсмертя тут, на цій землі. Своїй землі.
Андрій Бондарук,
майстер народних ремесел.
P.S. "«Вічник» Мирослава Дочинця – біла ворона. Ця книга, як талант-самородок, проторувала дорогу без реклами, без підтримки літературних тусовок, без галасу в Інтернеті. Про неї просто передавали з уст в уста: сильна річ, помічна!..." (з інтерв’ю на сайті ZIK)
P.S.S. Ще один матеріал - "КОМУ ПОТРІБНО, ЗРОЗУМІЄ"
Коментарі
Увага! Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях. За зміст коментаря відповідає його автор.
Ще нема
КОМЕНТУВАТИ
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.